Війна не тільки була, але й сьогодні лишається основним форматом міжнаціонального протистояння.
Всі сучасні війни – гібридні. Їх методика передбачає створення у ворожій державі економічних проблем та внутрішніх (ідейних) суспільних протиріч, а також підтримку створених в результаті цього протестних (сепаратистських, революційних, заколотницьких) рухів та їх збройних формувань (повстанців, партизанів).
Гібридна війни є сукупністю двох складових:
- збройна агресія, що спрямована на ліквідацію національної державності;
- гуманітарна агресія (громадсько-політичний, економічний, інформаційний фронти), що завжди передує безпосередньо військовим діям і спрямовується на ліквідацію національної ідентичності.
Метою гуманітарної агресії є демотивація та деморалізація противника, його населення, військ і уряду.
Україна стала жертвою гуманітарної агресії задовго до 2014 р. Російська гуманітарна агресія проти нашої держави триває давно і є багатовимірною. Тут йдеться про:
– мовно-культурну війну;
– війну проти історичної пам’яті;
– політико-економічну та інформаційно-пропагандистську експансію;
– силове протистояння на вулиці;
– конфесійне протистояння у середовищі вірян.
Війну проти мови, культури та історичної пам’яті можна чітко проілюструвати прикладами з нашого нещодавнього минулого. Це:
- просування альтернативних національній ідентифікацій («народ Донбасса», «одесситы», «харьковчане», «русины» тощо);
- демотивація до військової служби (як інформаційна кампанія Р.Коцаби проти мобілізації);
- таврування «фашистською» національної історичної героїки (тези по типу «Шухевич – офіцер СС», «УПА співпрацювало з Вермахтом» тощо);
- насадження радянських проросійських культів («Велика Вітчизняна війна», «Велика перемога 9 травня», «братські народи», 23 лютого, 8 березня тощо);
- й інші комплекси «ідеологічних диверсій», спрямовані на плекання зневаги до національної історії, культури та держави і протидія розвитку національної самобутності.
Окремо в розрізі культурної війни стоїть конфесійне протистояння. Тут важливо розуміти, що РПЦ не просто тісно пов’язана зі російськими спецслужбами, а є фактично державною структурою РФ. УПЦ (МП) ж є головним провідником інтересів РПЦ в нашій країні, а отже і головним «конфесійним агресором» проти України. Зусиллями цієї церковної структури твориться мережа поширення проросійських настроїв під виглядом «канонічного православ’я». Методичка УПЦ (МП) «Відносини з державою. Ставлення до АТО і церковного розколу» називає агресію РФ «братовбивчим насильством» і поширює інші тези кремлівських темників. При промосковських церквах формуються різнопланові (в т.ч. парамілітарні) структури проросійського спрямування («канонічні» православні братства, «казацькі» підрозділи тощо). Московська Церква всіляко сприяє діяльності проросійського політикуму (через системну співпрацю з ОПЗЖ і Опозиційним блоком), а також бере участь у відмиванні коштів заведених з території РФ.
Політико-економічна та інформаційно-пропагандистська експансія РФ в Україну здійснюється трьома основними каналами:
- лобіювання російських інтересів через проросійську парламентську фракцію (ОПЗЖ) та окремих представників проросійських партій у місцевому самоврядуванні;
- виправдовання російської агресії та донесення до української аудиторії вигідних РФ меседж-боксів через низку проросійських ЗМІ (телеканали «112 Україна», «NewsOne», «ZIK» (до нещодавнього припинення їх мовлення), «Інтер», «Наш», «Київ Live», газета «Сегодня», «Страна.ua» тощо);
- забезпечення діяльності бізнес-структур, створених для відмивання заведених з РФ коштів для підриву економічних основ національної державності («Смарт-Холдинг» В.Новінського, група компаній П.Фукса, фінансово-промислова група «Енергетичний стардарт» К.Григоришина; «Glusko» та інші складові бізнес-імперії В.Медведчука та О.Марченко)
Зважаючи на те, що ключовим фактором у лобіюванні будь-яких інтересів є фізична сила, проросійські «гуманітарні агресори» намагаються нарощувати своє силове представництво у вуличній політиці. І на сьогодні саме ця «п’ята колона» є найбільш явною небезпекою для нашої держави. Проросійські силові структури наразі представлені у трьох форматах:
- силові структури, контрольовані ОПЗЖ чи В.Медведчуком особисто: рух «Патріоти за життя», охоронні фірми «Шторм», «Гарант», «Захисні редути»;
- силові структури контрольовані УПЦ (МП): Союз Православних «Радомир», «Військо Запорозьке Низове», «Казацкая община» Почаївської лаври, «Казачья сотня» Києво-Печерської лаври тощо;
- силові структури контрольовані проросійськи налаштованими представниками місцевого самоврядування та місцевим криміналітетом: Муніципальна варта Харкова та охоронні фірми, контрольовані наступниками нині покійного Г.Кернесом («Практик», «Галеон», «Фрегат», «Харківська варта плюс»); Муніципальна варта Одеси та охоронні фірми, контрольовані Г.Трухановим («Олимп-Юг», «СОБ», «Центр», «Гепард»); ОЗУ «Хуторяне» в Вінниці тощо.
Основною вербувальною базою для проросійських силових організацій в Україні є не тільки ідейно проросійськи налаштовані особи, але й люстровані працівники правоохоронних органів та спортсмени контактних бойових мистецтв і важкої атлетики, й навіть просто аполітична безробітна молодь. Варто зазначити, що найвища концентрація проросійських силових структур спостерігається в політично нестабільних, «вибухонебезпечних» регіонах, що мають кордон безпосередньо з РФ (Харківська обл.) чи територіями прямого впливу РФ (Київська обл. має кордон з Білоруссю, Одеська й Вінницька обл. – з Придністров’ям, Запорізька обл. – з так званими Л/ДНР). Наявність в області організації, що складається з понад 20 потенційних проросійських бойовиків – це бомба уповільненої дії, що закладена під державний порядок. Варто нагадати, що група І.Безлєра, що захопила Горлівку складалася з 60 бойовиків, а група І.Стрєлкова, яка встановила контроль над м.Слов’янськ – з 52 бійців, а чисельність боївки, що захопила Краматорськ, була взагалі 28 осіб.
Варто констатувати, що гуманітарна агресія РФ проти України навіть після початку агресії збройної не припинилася. З кожним «мирним» кроком урядом активізується чергова невійськова складова гібридної війни. Перспективи цієї гібридної агресії проти України на сьогодні не втішні. При збереженні поточних тенденцій нашу країну чекає один з двох негативних сценаріїв:
- гібридна окупація і фейкова «українська» державність;
- повномасштабна громадянська війна всіх проти всіх і перетворення території України на реальний «фейл-стейт» по типу Сомалі.
Притому перший сценарій найімовірніше буле лише прологом до другого.
Зупинити ж ці тенденції можна лише розробивши й реалізувавши цілеспрямовану державну програму боротьби з російською гуманітарною агресію. Складовими цієї програми мають бути:
- алгоритм визначення і нейтралізації «п’ятої колони» (цілий пакет законів «про колаборацію») в політичній, економічній, інформаційній площині;
- ефективна система національно-патріотичного виховання, дія якої має розповсюджуватися на всі верстви населення, а не тільки на молодь;
- концепція національного розвитку на довгострокову перспективу.
Нещодавно ініційовані РНБО заходи, що стосуються в тому числі й протидії гуманітарній агресії, є однозначно позитивним кроком влади, втім цього кроку явно недостатньо і для справді ефективної протидії агресору в гуманітарній площині Україні необхідна саме цілеспрямована державна програма з вищезазначеними складовими.
Микола Кравченко, к.і.н.
Директор Інституту Національного Розвитку
