Україна стримує російську агресію вже 8-й рік. Ця агресія має різні виміри – збройний, економічний, дипломатичний, а є ще інформаційний та гуманітарний. Голодомор 1932-1933 рр. – це геноцид Українського Народу, за який було відповідальне вище державне керівництво СРСР. Російська Федерація є правонаступницею СРСР. Правляча еліта РФ 20 років проводить чіткий курс на відродження культу особи Сталіна, головного організатора Голодомору 1932-1933 рр. Тому негативне ставлення державної еліти РФ до Голодомору і російської інтелектуальної еліти, яка залежить від державної, є закономірним.
І ось цієї осені почалася дискредитація дослідження Голодомору 1932-1933 рр., яка була презентована 7 вересня 2021 р. Цифра в 10,5 млн. жертв називається неправдивою і ледь не російською спецоперацією проти історичної пам’яті.
14 травня 2003 р. Верховна Рада України ухвалила Звернення до Українського народу, в якому визнала: «Голодомор був свідомо організований сталінським режимом і повинен бути публічно засуджений українським суспільством і міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв факт геноциду у світовій історії». Однак в цьому зверненні не була зазначена кількість жертв Голодомору 1932-1933 рр.
7 листопада 2003 р. 58-ма сесія Генеральної асамблеї ООН ухвалила «Спільну заяву з нагоди 70-ї річниці Великого голоду 1932—1933 років», де він визнавався національною трагедією українського народу, дослівно: “Голодомор – Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 млн. ні в чому не винних людей і став національною трагедією для українського народу”.
Після обрання Президентом України Віктора Ющенка в Україні почалася системна робота з опрацювання архівних документів, свідчень, пошуку конкретних винуватців Голодомору – були відкриті архіви СБУ в Україні. Завдяки співпраці української вченої спільноти та свідомих працівників СБУ світ побачило багато і фахових, і науково-публіцистичних видань, які посилаючись на реальні документи розповідали про справжні причини, перебіг Голодомору 1932-1933 рр. і кількість його жертв, з’явилася Національна книга пам’яті жертв Голодомору тощо.
Наприклад, ще в 2007 р. Український Інститут Національної Пам’яті випустив брошуру “Голодомор – геноцид українського народу”, в тому числі російською мовою в 2008. Її авторами були шановані науковці, зокрема доктор історичних наук Владислав Верстюк і кандидат історичних наук Володимир Тиліщак. У цій брошурі було зазначено, що внаслідок Голодомору лише «мінімальна чисельність прямих і непрямих втрат населення України складає 8 млн.».
Єдині, хто відкрито публічно виступив проти цієї цифри – це представники Російської Федерації. 15.10.2007 в російському державному інформаційному агентстві “РИА Новости” науковий співробітник Інституту Російської Історії Російської Академії Наук і кандидат історичних наук Андрій Марчуков писав: “Какие потери понесло от голода население Украины? За 2 голодных года умерло от 2,9 до 3,5 млн человек. Но это не был этноцид.” Росія була готова погодитися на 3,5 млн. жертв максимум, але не вище і без назви “Голодомор” та його концепції геноциду.
15 квітня 2008 р. на сайті посольства Російської Федерації в Україні “Был ли голод 1932-1933 в Украине «геноцидом украинского народа»? Ответ В.В.Кондрашина С.В.Кульчицкому”, яку і досі можна прочитати в мережі інтернет. В ній погоджувалися з цифрою втрат від голоду на території України 3-3,5 млн. осіб, але концепція Голодомору, як окремого геноциду Українського народу, здійснюваного комуністичною владою – відкидалася. Ця ж концепція просувалася російськими вченими і на міжнародній науковій конференції “Голод 1932-1933 гг.: «геноцид украинского народа» или общая трагедия народов СССР” Інституту Європи та Інституту слов’яноведення РАН 4 квітня 2008 р.
В 2008 р. Президент Російської Федерації Дмитро Медведєв надіслав відкрите звернення до Президента України Віктора Ющенка, в якому і піддав сумніву твердження, що Голодомор – це геноцид Українського народу, і кількість жертв з боку українців, зокрема зазначив: “Тяжёлые страницы нашей общей истории, несомненно, нуждаются во всестороннем осмыслении. Но это возможно лишь на основе объективных профессиональных исследований. Однако мы видим, что тех, кто протаскивает тезис о «голодоморе-геноциде», меньше всего интересует научная точность.”
Схожу риторику ми чуємо сьогодні, але вона вже звучить українською мовою і з вуст не президента Російської Федерації чи російських державних істориків, а з вуст окремих українських істориків, які не усвідомлюючи цього, просувають російське сприйняття української історичної пам’яті. За цікавим збігом, вони відстоюють ту ж цифру жертв голоду в Україні, що і російські історики – 3,5 млн. осіб.
Прихід до влади Віктора Януковича звів до мінімуму фінансування дослідження трагедії Голодомору, а сам він публічно на сесії ПАРЄ в 2010 р. заперечив факт Голодомору, як геноциду Українського Народу. Революція Гідності деконструювала проросійський режим Віктора Януковича і повноцінні дослідження Голодомору продовжилися. Проміжні результати були оприлюднені у резолюції Міжнародної конференції дослідників Голодомору, що відбулась на початку жовтня 2016 р. у Києві: “Дійшли до такого спільного висновку, що на території України померло 7 мільйонів українців і 3 мільйони – поза межами України. Тобто це територія Кубані, територія Поволжя, ті території, куди українців були штучно переселено. Коли Російська Федерація каже, що в Росії теж був голодомор, найчастіше вона спирається на ці регіони. А ці регіони були заселені саме українцями”, – резюмували по її завершенню заступник генерального директора Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» Юлія Коцур.
20 вересня 2017 р. на Генасамблеї ООН 5-й президент України заявив: «Це був штучний голод в Україні в 1932-1933 роках, організований тоталітарним режимом Сталіна, який призвів до загибелі від 7 до 10 мільйонів українців».
Хто перший виступив проти цієї кількості жертв Голодомору в 2017 р.? Авжеж, представники Російської Федерації. Найбільш помітною була стаття в тому ж російському державному агентстві «РИА Новости» авторства Володимира Корнілова колишнього голови української філії Інституту країн СНД і нинішнього голови Центру євроазійських досліджень – обидві структури це ретранслятори російської державної пропаганди. В своїй статті “Игра в кости: как Украина и Запад неумело спекулируют на теме голода 1930-х” від 23.11.2017 він поставив під сумнів чисельність жертв Голодомору: “сейчас фальсифицируется фактически все, что связано с теми событиями. Начиная с числа жертв. С легкой руки Виктора Ющенко на Украине словно мантру повторяют, что от голодомора умерло до 10 миллионов человек (численность республики к началу 1930-х составляла 30 миллионов). Вот и Порошенко на заседании Генассамблеи ООН в сентябре заявил: “Это был искусственный голод в Украине в 1932-1933 годах, организованный тоталитарным режимом Сталина, который привел к гибели от 7 до 10 миллионов украинцев”. Школьникам озвучивают такие же цифры. На основании чего сделаны выводы о таком количестве погибших, им не говорят. Потому что если рассказать, то к “источнику” могут появиться вопросы”.
Для розуміння хто такий Володимир Корнілов, бо можливо молоде покоління вже не пам’ятає його деструктивної діяльності в Україні до 2014 р., він був членом Ради псевдоправозахисної організації “Русскоязычная Украина”, брав у таких заходах, як одеська конференція «Федералізація України: від розколу до єдності» за участі 1-го заступника голови комітету Держдуми РФ у справах СНД Костянтина Затуліна. Корнілов є автором книги “Донецко-Криворожская республика: Расстрелянная мечта”, яка була тричі видана – в 2011 р. в Україні, і в 2016 і 2017. в РФ. В 2019 він прийняв громадянство РФ.
Чим відрізняється критика окремих українських істориків від позиції Володимира Корнілова окрім мови? Ініціатори кампанії інформаційного тиску на українських істориків-дослідників Голодомору свідомо чи ні, але допомагають Кремлю дискредитувати Голодомор. Якщо українському суспільству брешуть щодо кількості жертв, то чи можуть нам брехати про національний характер Голодомору, а можливо це все були лише перегини на місцях і народний кормчій Сталін не був і злочинцем? Підважуючи нові дослідження Інституту дослідження Голодомору та Національного музею Голодомору, окремі українські історики сприяють закріпленню російської історичної позиції в свідомості української патріотичної спільноти, яка перш за все цікавиться історією України та Голодомору зокрема.
Минуло майже 90 років від Голодомору 1932-1933 рр., організованого російським комуністичним тоталітарним режимом. Українські історики мають право відкривати суспільству важку правду, подобається вона нам чи ні. Ті хто кажуть, що це не важливо, бо головне визнати Голодомор геноцидом в якнайбільшій кількості держав – дуже помиляються. Важливо знати справжній масштаб злочину вчиненого проти нашої нації. Дуже шкода, що наукова по своєму характеру дискусія була витягнута окремими матеріально зацікавленими особами на загал і перетворилася на обмін звинуваченнями, в ході яких відбувається просування російського історичного наративу про 3,5 млн. жертв під гаслами «захистимо пам’ять про Голодомор».
Цей короткий матеріал варто закінчити витримкою з інтерв’ю з Президентом України Віктором Ющенко до річниці Голодомору в листопаді 2021 р. в передачі «Голодомор як помста за свободу» – Віктор Ющенко не просто погодився з останніми дослідженнями, які перевищують 10 млн. жертв від Голодомору, але і засудив тих, хто виступає проти: «Якщо говорити про серйозні дослідження, то ми з такою тяжкістю доходимо до розуміння масштабів цих втрат. Я від вчених чув одну їх наукову заяву в 3 млн. 300 тисяч жертв – це навіть менше, ніж дає Російська Академія наук – такі служаки ще є у нас. А остання наукова конференція, яка була присвячена в тому числі цьому питанню дає 10,7 млн. Ці дослідження оприлюднила українська наукова спільнота разом з музеєм». Сподіваємося, що в Україні буде ставати все більше сміливих українських вчених, здатних мислити самостійно, не обертаючись на жодні іноземні центри в питаннях збереження національної пам’яті. Адже ми маємо забезпечувати суверенність України не лише на геополітичній чи економічній площині, а і в гуманітарній, історичній площині, бо хто не пам’ятає минулого – не матиме майбутнього.
Підготовлено Д.А.Ковалем,
головою відділу гуманітарних досліджень Інституту Національного Розвитку
