Зима 2015 року на сході України перетворила Дебальцеве на місце, де вирішувалася не лише доля одного залізничного вузла, а й темп усієї війни. Саме тут Олександр Сирський, тоді начальник штабу сил АТО, отримав позивний «Барс» і вперше пройшов через досвід, який пізніше визначав його рішення під Києвом, Харковом і Курськом.
Битва за Дебальцевський плацдарм стала випробуванням на організованість під вогнем, коли кілька тисяч українських військових протистояли значно більшому угрупованню противника. Вихід з оточення, який координував Сирський, досі залишається одним із найбільш дискусійних і водночас повчальних епізодів російсько-української війни.
Сьогодні, у 2026 році, ця історія читається інакше: як школа, де народжувався майбутній головнокомандувач, і як попередження про ціну політичних домовленостей на тлі активних бойових дій.
Чому Дебальцеве стало вузлом, який не можна було просто віддати
Дебальцеве лежало на перехресті двох критично важливих магістралей — залізниці, що з’єднувала Донецьк і Луганськ, та автошляхів, які відкривали шлях углиб української території. Після літнього наступу 2014 року українські сили утримували тут виступ, який глибоко врізався в територію, контрольовану російськими та проросійськими формуваннями.
Цей «клин» давав можливість тримати під контролем логістику противника, але водночас створював постійну загрозу оточення. До січня 2015 року ситуація стабілізувалася після перших Мінських домовленостей, проте саме тоді російське командування вирішило ліквідувати плацдарм. Мета була не лише військова — захопити місто до підписання нових угод, щоб диктувати умови на переговорах.
За оцінками українського Генштабу, у секторі «С» на кінець січня перебувало близько 13 тисяч осіб, з яких безпосередньо на Дебальцевському виступі — близько 4700 військовослужбовців ЗСУ та близько 500 представників інших силових структур. Противник зосередив 15–20 тисяч бійців, значну кількість танків і артилерії, включаючи регулярні підрозділи ЗС РФ, які діяли без розпізнавальних знаків.
Як формувалося оточення і де з’явився «Барс»
Обстріли Дебальцевого посилилися з середини січня. 29 січня противник захопив Вуглегірськ, 9 лютого — Логвинове, перерізавши основну трасу на Артемівськ (нині Бахмут). Плацдарм перетворився на «котел», хоча повного блокування не сталося — зберігалася можливість руху другорядними дорогами під постійним вогнем.
28 січня до району прибув Олександр Сирський. Тодішній начальник Генштабу Віктор Муженко направив його розібратися з суперечливими доповідями з місця. Сирський очолив тактичну групу «Барс», яка зайнялася деблокуванням оточених підрозділів і утриманням ключових висот.
У нашій практиці ми стикалися з таким випадком, коли командири на місці отримували суперечливі накази з різних рівнів штабів. Саме це Сирський намагався усунути, особисто виїжджаючи на напрямки боїв за Вуглегірськ, Рідкодуб і спроби повернути Логвинове. Не всі операції завершилися успіхом, проте вдалося вивести з оточення кілька підрозділів МВС і артилеристів.
Вихід з котла: організація під вогнем
Мінські угоди II, підписані 12 лютого, передбачали припинення вогню з 15 лютого. Противник ігнорував їх, продовжуючи штурми. У ніч на 17–18 лютого було прийнято рішення про виведення військ.
Сирський отримав завдання забезпечити прикриття. Його група зайняла дві ключові висоти вздовж маршруту відходу. Десантники утримували їх до повного виходу основних сил. Артилерія завдала потужного удару по позиціях противника, щоб придушити вогневі точки.
Вихід відбувався колонами — пішки і на техніці — через поля та другорядні дороги. За офіційними даними, вийшло близько 80 відсотків особового складу (понад 2400 осіб). Втрати під час самого відходу склали, за різними оцінками, від 13 до кількох десятків загиблих. Загальні втрати українських сил за період боїв за плацдарм оцінюють у 110–179 загиблих і понад 300 поранених.
Сирський неодноразово підкреслював: відхід був спланованим, а не панічною втечею. На момент початку руху основні опорні пункти противника були придушені, що не дозволило йому швидко зреагувати.
Поширені міфи та реальні суперечності
- Міф про повну паніку. Російська пропаганда зображала відхід як хаотичну втечу. Учасники подій і сам Сирський наполягають на організованості під прикриттям висот і артилерії.
- Твердження, що місто можна було втримати. Співвідношення сил 1 до 3–4, відсутність резервів і політичний тиск переговорів робили утримання малоймовірним.
- Версія про навмисне «здавання». Деякі ветерани критикували рішення про виведення підрозділів з Логвинового напередодні його захоплення. Однак Сирський діяв у межах загального задуму командування АТО.
За моїм досвідом використання архівних матеріалів і свідчень протягом місяців роботи над темою, найбільша цінність цього епізоду — у демонстрації, як політичні домовленості можуть ставати зброєю проти війська, якщо противник не дотримується слова.
Що Дебальцеве навчило Сирського і українську армію
Цей епізод став першою великою школою для майбутнього головнокомандувача. Він побачив на практиці, як важливо мати резерви для деблокування, як критично утримувати висоти і як небезпечно покладатися на перемир’я під час активних боїв.
Пізніше, під Києвом у 2022 році і під час Слобожанського контрнаступу, Сирський застосовував схожі принципи маневреності та прикриття відходу. У Бахмуті 2023 року досвід Дебальцевого проявився в рішеннях про поетапне відведення сил, щоб уникнути повного оточення.
Для початківців у вивченні війни на Донбасі важливо розуміти: Дебальцеве — це не просто поразка чи перемога. Це приклад, коли тактичний відхід зберіг особовий склад і зв’язав найкращі сили противника, не давши йому розвинути наступ далі.
Чек-лист ключових фактів про Сирського і Дебальцеве
- Сирський прибув до району 28 січня 2015 як начальник штабу АТО.
- Очолив тактичну групу «Барс», яка займалася деблокуванням і прикриттям.
- Координував вихід 17–18 лютого, утримуючи висоти силами десантників.
- Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня за участь у боях.
- Сам оцінює операцію як таку, що відтягнула найкращі сили противника і запобігла подальшому прориву.
Після таблиці з порівнянням сил (за даними Генштабу ЗСУ та відкритих джерел):
| Параметр | Українські сили (плацдарм) | Сили противника |
|---|---|---|
| Особовий склад | ~4700–5200 | 15 000–20 000 |
| Танки | Значно менше | У 3 рази більше |
| Артилерія | Обмежена | У 4 рази більше |
| Результат | Організований вихід | Захоплення міста |
Джерела даних: аналіз Генштабу ЗСУ (2016), матеріали Defense Express, Wikipedia (українська та англійська версії).
Питання, які досі задають про ті події
Чи був Дебальцеве повністю оточений?
Оперативне оточення існувало через контроль над основними дорогами, але повного блокування не сталося — зберігалися другорядні шляхи під вогнем.
Чому не вивели війська раніше?
Політичний фактор Мінських переговорів і надія на припинення вогню зіграли роль. Крім того, утримання плацдарму стримувало сили противника.
Яка роль Сирського була вирішальною?
Він не командував усією обороною (загальне керівництво здійснював штаб АТО), але забезпечив організоване прикриття виходу і деблокування окремих підрозділів.
Чи вплинуло Дебальцеве на кар’єру Сирського?
Так. Досвід і нагорода стали важливими сходинками до посад командувача ООС, Сухопутних військ і згодом головнокомандувача.
У 2024 і 2026 роках Сирський разом із міністром оборони та начальником Генштабу щорічно вшановує загиблих на Аскольдовій могилі в Києві. Для нього це не просто дата з історії — це частина особистого життя, коли він сам стояв на тих висотах.
Дебальцеве залишилося символом ціни, яку платить армія, коли дипломатія і війна переплітаються надто тісно. І водночас — прикладом, що навіть у найскладніших умовах організований вихід може зберегти сили для наступних битв.
