Наприкінці липня 2026 року в Україні почали діяти єдині критерії госпіталізації пацієнтів. Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко підписав наказ, який визначає підстави для планової та екстреної госпіталізації, переведення між відділеннями й закладами, а також виписки зі стаціонару.
Документ містить перелік загрозливих показників, симптомів, захворювань і станів. За ними лікар зобов’язаний направляти пацієнта до стаціонару. У соцмережах зміни викликали хвилю обговорень. Люди побоювалися скорочення доступу до госпіталізації. Медики нарікали, що нові правила можуть обмежити клінічну оцінку кожного випадку.
Чому з’явився єдиний стандарт
Раніше критерії госпіталізації були розпорошені. Їх містили клінічні протоколи, галузеві стандарти та локальні документи окремих лікарень. Через це пацієнти, лікарі та контролюючі органи по-різному трактували рішення про стаціонарне лікування. Підходи відрізнялися залежно від закладу.
У МОЗ зазначили: іноді це призводило до відмов тим, хто справді потребував госпіталізації. Водночас у стаціонарі залишалися люди, які могли безпечно лікуватися амбулаторно. Новий стандарт об’єднав усі критерії в одну систему. Його розробили на основі рекомендацій провідних міжнародних товариств і інструментарію Appropriateness Evaluation Protocol, який застосовують у багатьох країнах.
Стандарт обов’язковий для державних, комунальних і приватних закладів, а також для лікарів-ФОПів. Віктор Ляшко наголосив: мета не в обмеженні госпіталізації чи скороченні допомоги. Критерії не спрацьовують автоматично. Остаточне рішення ухвалює лікар після оцінки загального стану пацієнта, динаміки хвороби, результатів обстежень, супутніх захворювань, ризиків амбулаторного лікування та можливостей конкретного закладу.
Підставами для стаціонарного лікування можуть бути потреба в цілодобовому спостереженні, безперервний моніторинг життєвих функцій, інвазивні чи високоризикові втручання, лікування, яке неможливо безпечно провести амбулаторно, відсутність безпечної альтернативи, а також критичні показники дихання, кровообігу, свідомості чи лабораторних аналізів.
«Формальна відповідність або невідповідність окремому критерію сама собою не означає автоматичної госпіталізації чи відмови в ній», — підкреслили в міністерстві.
Особливості для дітей і соціальні показання
Під час лікування дітей лікарі враховують, чи може родина забезпечити належний догляд. Якщо дорослі не здатні цього зробити або не впевнені, що помітять небезпечні симптоми, дитину можуть госпіталізувати. Якщо лікар не може ухвалити рішення одразу, пацієнт перебуває під медичним спостереженням упродовж доби. За цей час проводять діагностику та оцінюють стан у динаміці.
Документ уперше визначає соціальні показання для госпіталізації. Серед них — відсутність безпечного житла, тепла, води, електроенергії чи зв’язку, ризик насильства, нездатність до самообслуговування, неможливість безпечно контролювати лікування інсуліном, киснем чи антикоагулянтами, відсутність доступу до обладнання або послуг удома, проблеми з транспортом чи своєчасним доступом до первинної допомоги.
«Це важливий механізм захисту людей у складних життєвих обставинах: соціальні ризики, через які лікування поза лікарнею може бути небезпечним, не повинні ігноруватися», — вважають у МОЗ.
Пацієнта виписують, коли він більше не потребує цілодобового нагляду і може продовжити лікування амбулаторно. Після виписки стан контролює сімейний лікар. За потреби він скеровує до спеціаліста або на повторну госпіталізацію. Стандарт не встановлює тарифів, правил оплати чи кількості ліжок. Йдеться про надання допомоги в належному місці, в необхідному обсязі та відповідно до стану конкретної людини.
