Щороку 9 травня вулицями десятків міст світу проходять колони людей з портретами родичів, які воювали чи працювали в тилу під час Другої світової війни. Ця хода, відома як Безсмертний полк, почалася з невеликої ініціативи в сибірському Томську і за кілька років перетворилася на масове явище з мільйонними аудиторіями. Сьогодні вона викликає як глибокі особисті емоції, так і гострі політичні дискусії.
У центрі акції стоїть проста, але потужна ідея: живі несуть фотографії тих, кого вже немає, щоб їхні обличчя знову з’явилися в натовпі. Проте за цією простотою ховається складна історія перетворення громадянської пам’яті на інструмент державної політики, особливо помітний після 2014 року.
Стаття розкриває, як саме виник рух, яким чином організовують ходи, чому в одних країнах його підтримують, а в інших забороняють, і що відбувається з акцією станом на 2026 рік.
Від трьох журналістів Томська до всеросійського масштабу
Усе почалося 2011 року в Томську. Троє місцевих журналістів телекомпанії «ТВ-2» — Сергій Лапенков, Сергій Колотовкін та Ігор Дмитрієв — помітили, що ветеранів на святкових заходах стає дедалі менше. Вони запропонували просту ідею: нехай нащадки винесуть на вулицю портрети своїх рідних. Перше шестя відбулося 9 травня 2012 року. Організатори очікували кілька десятків людей, а прийшло понад шість тисяч, які несли більше двох тисяч фотографій.
Ідея виявилася настільки зрозумілою, що вже наступного року акція пройшла в десятках російських міст, а також у Казахстані, Киргизстані та Україні. До 2015 року Безсмертний полк охопив понад тисячу населених пунктів у сімнадцяти країнах. У Москві того року колона пройшла після військового параду, а серед учасників був президент Росії з портретом батька. За оцінками, загальна кількість учасників перевищила чотири мільйони.
Швидке зростання супроводжувалося зміною характеру руху. Якщо спочатку організатори наголошували на добровільності та відсутності державної підтримки, то з 2015–2016 років акція отримала грантове фінансування з федерального бюджету і стала частиною офіційної святкової програми. Один із засновників, Ігор Дмитрієв, згодом публічно критикував перетворення ініціативи на політичний інструмент.
Як саме проходить хода: практичний бік акції
Учасники готують портрет родича — зазвичай розміром А4 або трохи більший — і кріплять його на палицю чи тримають у руках. Часто додають стрічку кольорів георгіївської стрічки, квіти, особливо червоні гвоздики. Колона формується в заздалегідь визначеному місці й рухається центральними вулицями під музичний супровід військових маршів і пісень воєнних років.
Важливий елемент — «Народна літопис». Люди завантажують на сайт руху історії своїх родичів: короткі біографії, фото, спогади. Таким чином створюється величезна цифрова база сімейної пам’яті. У деяких містах організатори роздають готові портрети тим, хто не має власних фотографій, хоча саме ця практика згодом викликала найбільшу критику.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли учасники після ходи просто викидали роздані портрети невідомих людей у смітники біля площі. Це стало одним із сигналів, що для частини присутніх акція вже не мала особистого змісту.
Емоційна сила сімейної пам’яті
Для багатьох людей хода справді залишається глибоко особистою. Тримати в руках фотографію діда, якого ніколи не бачив живим, або бабусі, яка працювала на заводі під бомбардуваннями, — це спосіб відчути зв’язок поколінь. Діти й онуки часто вперше дізнаються деталі сімейної історії саме під час підготовки до 9 травня.
Атмосфера колони особлива. Люди розповідають одне одному історії, показують фото, іноді співають. У великих містах колона розтягується на кілька кілометрів і триває годинами. Для літніх людей, які вже не можуть пройти весь маршрут, організовують місця відпочинку або спеціальні автобуси.
Саме ця емоційна складова пояснює, чому акція так швидко поширилася за межі Росії. У діаспорі вона стала способом зберегти ідентичність і передати дітям знання про війну, яку їхні предки пережили в Радянському Союзі.
Коли пам’ять стає інструментом: критика та поширені міфи
Найгостріші дискусії точаться навколо того, чи залишилася акція громадянською. Критики вказують на кілька важливих моментів. По-перше, після 2014 року в колонах почали з’являтися портрети учасників бойових дій на Донбасі та в Криму. По-друге, організатори іноді роздавали портрети випадкових людей, щоб збільшити візуальну масовість. По-третє, участь чиновників і силовиків часто мала демонстративний характер.
Поширені помилки, яких варто уникати при оцінці явища:
- Вважати, що кожен учасник підтримує офіційну політику. Багато людей приходять виключно з особистих мотивів і навіть не стежать за політичним контекстом.
- Зводити всю акцію лише до пропаганди. На початковому етапі вона справді була низовою ініціативою, і для частини сімей залишається такою досі.
- Ігнорувати, що засновники публічно дистанціювалися від пізніших форм акції. Це важливий факт для розуміння розриву між ідеєю та її реалізацією.
- Сприймати будь-яку критику як «русофобію». Питання інструменталізації пам’яті про війну стоїть і всередині самої Росії серед істориків та громадських активістів.
Ще один міф — нібито Безсмертний полк існує лише в Росії. Насправді акції проходили в десятках країн, від США та Німеччини до Аргентини й Австралії, переважно серед російськомовних громад.
Регіональна специфіка: Україна, Європа та інші країни
В Україні акція з’явилася майже одразу після томського старту. У 2012–2014 роках вона проходила в кількох містах. Після анексії Криму та початку війни на Донбасі місцева влада в багатьох містах почала обмежувати або забороняти ходи через суди, мотивуючи рішенням ризиком провокацій. Частина українських громадських організацій розглядала Безсмертний полк як елемент гібридної війни пам’яті.
У країнах Балтії, Польщі та деяких інших державах Східної Європи акції часто супроводжувалися контрпротестами. У 2025–2026 роках українські активісти в кількох європейських містах намагалися перервати колони або вийти з альтернативними портретами, щоб підкреслити інший погляд на війну.
У Казахстані 2025 року влада заборонила масові ходи, запропонувавши лише онлайн-формат. У Білорусі акція теж поступово втратила самостійний характер і стала частиною офіційних заходів.
Стан акції станом на 2026 рік
Після початку повномасштабного вторгнення в Україну в самій Росії масові ходи кілька разів скасовували або суттєво обмежували з міркувань безпеки. У Москві 2026 року знову зробили ставку на онлайн-формат і покази портретів на екранах. Водночас у Санкт-Петербурзі колона зібрала близько мільйона людей — найбільшу кількість серед російських міст того року.
За кордоном акції тривали, часто за підтримки російських дипломатичних установ. У Вашингтоні, Берліні, Парижі та інших містах ходи проходили, хоча й із меншою кількістю учасників, ніж до 2022 року. Паралельно з’явилися альтернативні ініціативи, які намагалися відокремити сімейну пам’ять про Другу світову від сучасної політичної риторики.
За моїм досвідом спостереження за подібними заходами протягом останніх років, найбільший інтерес у глядачів викликають саме історії конкретних людей, а не загальні гасла. Коли в колоні з’являються портрети з короткими підписами про бойовий шлях чи роботу в тилу, реакція аудиторії завжди тепліша, ніж на абстрактні символи.
Питання, які найчастіше ставлять про Безсмертний полк
Чи можна вважати акцію суто російською?
Ні. Вона виникла в Росії, але швидко поширилася серед російськомовних громад у багатьох країнах. Водночас саме російська держава зробила її частиною офіційної політики пам’яті.
Чому в Україні акцію часто забороняли?
Місцева влада вказувала на ризик провокацій і використання ходи для політичної агітації в умовах війни. Рішення приймалися через суди, а не адміністративним шляхом.
Чи всі портрети належать реальним родичам учасників?
Не завжди. Відомі випадки, коли організатори роздавали готові фотографії, щоб збільшити візуальний ефект колони.
Чи підтримують засновники сучасну форму акції?
Один із трьох засновників публічно критикував перетворення руху на політичний інструмент і дистанціювався від офіційних організаторів.
Чи є альтернативи Безсмертному полку?
Так. У різних країнах з’являються локальні ініціативи сімейної пам’яті, які свідомо уникають державної символіки та політичних гасел.
Чек-лист для розуміння явища
Перш ніж оцінювати Безсмертний полк, варто перевірити кілька пунктів:
- Чи йдеться про особисту сімейну історію, чи про масову організовану колону?
- Хто саме фінансує та координує захід у конкретному місті?
- Чи присутні в колоні портрети учасників сучасних конфліктів?
- Чи є можливість вільно розповісти історію свого родича без політичного обрамлення?
- Як місцева влада та громадськість реагують на акцію в цій країні?
Ці питання допомагають відділити людський вимір пам’яті від політичного використання символів. Безсмертний полк залишається живим явищем, яке продовжує змінюватися разом із суспільством і політичними обставинами. Для одних він — спосіб зберегти обличчя предків у натовпі, для інших — маркер складних процесів інструменталізації історії. Розуміння обох сторін дає можливість бачити явище об’ємно, без спрощень.
