Проєкт турецької компанії Baykar з будівництва заводу з виробництва безпілотників Bayraktar поблизу Києва став одним із найпомітніших символів військово-технічного партнерства між Україною та Туреччиною. Планова потужність — близько 120 апаратів на рік, інвестиції сягають майже 100 мільйонів доларів, а кількість робочих місць — до 500.
Будівництво, розпочате у 2023–2024 роках, пройшло через кілька російських ракетних ударів у 2025 році. Попри пошкодження, керівництво Baykar неодноразово підтверджувало намір довести об’єкт до кінця. Станом на серпень 2026 року роботи з відновлення тривають, а українські фахівці вже проходять підготовку на турецьких потужностях.
Цей завод — не просто виробничий майданчик. Він має стати локалізованим центром збирання, обслуговування та часткової розробки ударних і розвідувальних БпЛА для Збройних Сил України з елементами українських комплектуючих.
Від перших домовленостей до старту будівництва
Ідея створення виробничого майданчика Baykar в Україні з’явилася ще до повномасштабного вторгнення. У 2021–2022 роках, коли Bayraktar TB2 уже активно застосовували українські військові, сторони обговорювали можливість локалізації виробництва. Після початку широкомасштабної війни турецька компанія підтвердила готовність інвестувати.
У вересні 2022 року Baykar представила концепт заводу площею понад 30 тисяч квадратних метрів. У червні 2023 року компанія отримала необхідні ліцензії на імпорт-експорт продукції військового призначення. Влітку того ж року тодішній міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олександр Камишін офіційно повідомив про початок будівельних робіт.
У лютому 2024 року генеральний директор Baykar Халюк Байрактар заявив, що будівництво вже активно триває і потребує приблизно 12 місяців для завершення основних конструкцій. Планувалося, що підприємство зможе випускати моделі TB2 або TB3. Інвестиції оцінювалися в межах 95–100 мільйонів доларів. До жовтня 2024 року готовність об’єкта сягнула 80 відсотків, а обладнання вже замовляли.
Ключова особливість проєкту — намір максимально залучити українських інженерів і частково локалізувати виробництво, зокрема з використанням двигунів вітчизняного виробництва.
Російські удари 2025 року та реакція компанії
Упродовж 2025 року об’єкт неодноразово ставав ціллю російських ракетних атак. Найбільш відомий удар стався в ніч на 28–29 серпня 2025 року — це був уже четвертий обстріл за півроку. За повідомленнями місцевої влади, пошкодження зазнали виробничі приміщення, покрівля та склади. Жертв серед персоналу не було.
У жовтні 2025 року Халюк Байрактар в інтерв’ю українським медіа чітко заявив: будівництво продовжується. «Залізо, бетон і будівлі можна відбудувати. Головне — наша воля і віра в цей проєкт. Жодна ракета не зруйнує нашу дружбу», — наголосив він. Після оцінки збитків роботи відновили за графіком.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли подібні об’єкти після серйозних пошкоджень потребували додаткових захисних рішень — укриттів, систем раннього попередження та роззосередження складів. Саме такі підходи, судячи з публічних заяв, почали застосовувати і на київському майданчику Baykar.
Що саме планують виробляти та які потужності
Основний акцент — на сімействі Bayraktar. Найімовірніше, лінія орієнтована на TB2 та TB3. TB2 — середньовисотний апарат з тривалістю польоту до 27 годин, корисним навантаженням близько 150 кг і розмахом крил 12 метрів. TB3 має більші можливості: довший час у повітрі, збільшене навантаження та здатність працювати з корабельних палуб.
Заявлена річна потужність — близько 120 одиниць. Для порівняння: на турецьких заводах Baykar раніше випускали до 20–30 TB2 на місяць. Український майданчик спочатку працюватиме в режимі збирання з подальшим збільшенням локалізації.
| Модель | Розмах крил | Тривалість польоту | Корисне навантаження |
|---|---|---|---|
| Bayraktar TB2 | 12 м | 24–27 год | до 150 кг |
| Bayraktar TB3 | 14 м | до 50 год | до 280 кг |
| Bayraktar Akıncı | 20 м | 24–30 год | до 1500 кг |
Дані узагальнені на основі відкритих технічних характеристик виробника (Baykar, публічні презентації 2022–2025 рр.).
Окремо обговорювали можливість збирання елементів для Akıncı та навіть підготовки до роботи з Kızılelma — безпілотним винищувачем. Проте на першому етапі пріоритет залишається за тактичними ударними апаратами, які вже довели ефективність у реальних бойових умовах.
Підготовка кадрів і локалізація виробництва
Один із найважливіших елементів проєкту — навчання українських спеціалістів. Ще на початку 2025 року стало відомо, що майбутні працівники київського заводу проходять підготовку на потужностях Baykar у Туреччині. Програма охоплює складання, тестування, роботу з бортовими системами та програмним забезпеченням.
За моїм досвідом спостереження за подібними міжнародними оборонними проєктами, саме трансфер знань часто виявляється ціннішим за сам факт будівництва корпусів. Українські інженери отримують доступ до технологій, які потім можуть адаптувати під вітчизняні розробки.
Локалізація передбачає використання українських двигунів (зокрема від підприємств, пов’язаних із Мотор Січ та Івченко-Прогрес) і окремих комплектуючих. Це зменшує залежність від імпорту та створює додаткові робочі місця в суміжних галузях.
Економічний і стратегічний ефект
Завод створює близько 500 прямих робочих місць. З урахуванням постачальників і сервісних компаній мультиплікатор може бути значно більшим. Податки, замовлення для українських підприємств і можливість експорту готових апаратів або запчастин формують довгостроковий економічний ефект.
Стратегічно це означає появу на території України виробничої бази для ударних БпЛА, які вже змінили характер сучасних конфліктів. Можливість швидко ремонтувати, модернізувати та виробляти нові апарати безпосередньо біля театру бойових дій суттєво підвищує оперативну гнучкість.
Для Туреччини проєкт є інструментом розширення присутності в європейському оборонному просторі та демонстрацією готовності інвестувати навіть у складних умовах.
Поширені помилки та міфи
- «Завод уже повністю працює і випускає сотні дронів» — станом на середину 2026 року об’єкт перебуває в стадії відновлення після ударів. Повноцінне серійне виробництво ще не підтверджене офіційними джерелами в обсягах, про які іноді пишуть у соцмережах.
- «Усі деталі виготовляють в Україні» — на першому етапі йдеться переважно про збирання з подальшим збільшенням частки локальних компонентів. Повна локалізація потребує років.
- «Це чисто комерційний проєкт» — керівництво Baykar неодноразово підкреслювало моральний і політичний вимір співпраці з Україною.
- «Після ударів проєкт закрили» — офіційна позиція компанії протилежна: будівництво продовжується.
Такі твердження часто виникають через відсутність регулярних офіційних звітів і через інформаційний шум навколо теми.
Питання, які найчастіше ставлять
Коли завод реально почне серійне виробництво?
Точна дата залежить від безпекової ситуації та завершення відновлювальних робіт. Компанія орієнтувалася на 2025 рік, але атаки внесли корективи. У 2026 році триває відбудова.
Чи будуть там робити лише TB2?
Офіційно розглядають TB2 і TB3. Можливість роботи з іншими моделями залишається відкритою.
Скільки коштує один Bayraktar, зібраний в Україні?
Публічних даних про собівартість локалізованого виробництва немає. Ринкова ціна експортних TB2 раніше коливалася в діапазоні кількох мільйонів доларів залежно від комплектації.
Чи можна відвідати завод?
Ні. Це об’єкт критичної інфраструктури з відповідним режимом секретності.
Яка роль українських компаній?
Постачання окремих комплектуючих, інженерна підтримка, навчання персоналу та майбутнє сервісне обслуговування.
Що далі: перспективи до кінця десятиліття
Навіть за умови продовження бойових дій проєкт залишається пріоритетним для обох сторін. Після повного запуску завод може стати основою для спільного дослідницького центру, де українські та турецькі інженери працюватимуть над системами штучного інтелекту, новими боєприпасами та модифікаціями під конкретні завдання ЗСУ.
Досвід 2025–2026 років показав: фізичні пошкодження не зупиняють політичну волю. Якщо динаміка відновлення збережеться, український майданчик Baykar має всі шанси стати не лише складальним цехом, а повноцінним елементом європейської екосистеми виробництва ударних безпілотників.
Для України це можливість зміцнити власну оборонну промисловість. Для Туреччини — закріпити технологічне лідерство в сегменті бойових БпЛА та продемонструвати надійність як партнера навіть у найскладніших умовах.
