Завод Байрактар в Україні — це не просто виробнича площадка біля Києва. Це перший повноцінний об’єкт турецької компанії Baykar за межами Туреччини, де планується збирати ударні безпілотники TB2 і TB3 з інтеграцією українських двигунів і компонентів. Інвестиції сягають близько 100 мільйонів доларів, а проєктна потужність — до 120 апаратів на рік при зайнятості 300–500 фахівців.
Будівництво розпочалося у 2023–2024 роках попри повномасштабну війну. Підприємство неодноразово зазнавало ударів, але компанія підтвердила намір завершити роботи й запустити виробництво. Для України це крок до локалізації критичних технологій і зменшення залежності від імпорту.
Станом на 2026 рік проєкт залишається символом стратегічного партнерства: турецькі технології поєднуються з українськими авіаційними напрацюваннями, а українські інженери проходять навчання на заводах Baykar у Туреччині.
Від перших поставок до рішення про власний завод
Українсько-турецьке співробітництво в безпілотній авіації почалося задовго до 2022 року. Перші Bayraktar TB2 Україна отримала ще у 2019–2021 роках, і вже тоді вони показали ефективність у зоні бойових дій на Донбасі. Після початку повномасштабного вторгнення ці апарати стали одним із символів опору — їхня здатність працювати на середніх висотах і завдавати точних ударів змінила тактику багатьох підрозділів.
Рамкова угода про створення виробничих потужностей була підписана на найвищому рівні на початку лютого 2022 року. Невдовзі після цього Baykar отримала ліцензії Туреччини на виробництво TB2 і Akıncı на українській території. Компанія зареєструвала місцеву структуру і придбала земельну ділянку на Київщині. Площа майбутнього комплексу перевищила 30 тисяч квадратних метрів.
Генеральний директор Baykar Халюк Байрактар неодноразово підкреслював, що проєкт має не лише комерційний, а й політичний вимір. Він називав завод конкретним доказом віри в майбутнє України. Саме ця позиція дозволила продовжувати роботи навіть тоді, коли багато іноземних інвесторів вичікували.
Що саме вироблятимуть і які технічні характеристики
Основний акцент зроблено на моделях TB2 і TB3. TB2 — перевірений у боях тактичний ударний безпілотник із тривалістю польоту до 27 годин, швидкістю близько 220 км/год і корисним навантаженням до 150 кг. TB3 має більшу вантажопідйомність і здатність працювати з кораблів із короткою злітною смугою. У перспективі розглядається можливість збирання елементів важчих платформ, зокрема Akıncı, а також спільна робота над двигунами для Kızılelma.
Ключова особливість українського заводу — інтеграція місцевих компонентів. Baykar уже багато років використовує українські двигуни (зокрема розробки «Івченко-Прогрес») на частині своїх апаратів. Підписана окрема угода про спільну розробку турбовентиляторного двигуна. Це дозволяє зменшити залежність від імпортних поставок і створює додаткові робочі місця в українській авіаційній промисловості.
Виробничий цикл включатиме складання композитних корпусів, інтеграцію електроніки, встановлення систем управління, озброєння та повний цикл випробувань. Проєктна потужність — близько 120 одиниць на рік. Це не замінить турецькі заводи, де працюють тисячі людей, але суттєво посилить можливості Збройних Сил України і створить резерв для експорту в майбутньому.
Будівництво під ударами: хронологія і стійкість
Роботи стартували влітку 2023 року. До лютого 2024-го вже йшло активне будівництво основних корпусів. У жовтні 2024 року Халюк Байрактар повідомляв, що конструкції готові приблизно на 80 %, обладнання замовлене, а об’єкт має бути готовий до серпня 2025 року. Дата початку серійного виробництва залежала від безпекової ситуації.
У 2025 році завод кілька разів ставав ціллю російських ударів. Найпотужніший зафіксований у ніч на 29 серпня 2025-го — четвертий удар за півроку. Пошкодження були серйозними, але жертв серед персоналу не було. Компанія оперативно провела оцінку збитків і заявила, що плани не змінюються. «Залізо, бетон і будівлі можна відновити. Жодна ракета не зашкодить нашій дружбі», — підкреслив Байрактар в інтерв’ю.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли іноземні партнери після подібних атак заморожували проєкти на роки. Тут реакція була іншою: роботи з відновлення почалися майже одразу. До початку 2026 року більшість пошкоджень усунули, а персонал продовжив підготовку.
Люди і технології: хто працюватиме на заводі
Baykar заздалегідь розпочала навчання українських фахівців. Групи студентів і працівників авіаційних підприємств проходили практику на турецьких заводах. Це не одностороння передача знань — турецькі інженери також отримують досвід роботи в умовах, близьких до бойових.
Очікувана кількість працівників — від 300 до 500 осіб. Серед них інженери-конструктори, спеціалісти з композитних матеріалів, електрики, логісти, льотчики-випробувальники. Частина кадрів уже має досвід роботи з TB2 у складі українських підрозділів, що прискорює адаптацію.
Окремий напрямок — сервісний центр, який уже функціонує. Він дозволяє ремонтувати і модернізувати наявний парк безпілотників без необхідності відправляти їх до Туреччини. Це критично важливо в умовах інтенсивних бойових дій.
Економічний і стратегічний ефект
Інвестиції близько 100 мільйонів доларів (за різними оцінками від 95,5 до 100+) — це один із найбільших прямих іноземних внесків в українську оборонну промисловість під час війни. Гроші йдуть не лише на будівлі, а й на обладнання, навчання і створення ланцюжків постачання.
Для Київщини це нові високооплачувані робочі місця і замовлення для місцевих підрядників. Для країни в цілому — зменшення логістичних ризиків і можливість швидше реагувати на потреби фронту. Локалізація навіть частини виробництва означає, що Україна отримує доступ до технологій, які раніше були закритими.
Порівняно з турецькими заводами український об’єкт менший. У Стамбулі Baykar працевлаштовує понад сім тисяч людей і випускає значно більше апаратів. Проте український завод має іншу роль — він створює запас міцності саме для потреб ЗСУ і потенційно для країн-партнерів у регіоні.
Поширені помилки і міфи про завод
- Міф: завод уже повністю працює на максимальну потужність з 2025 року. Реальність складніша. Конструкції були майже готові, але серійне виробництво повною мірою залежить від безпекової ситуації. Деякі джерела повідомляли про запуск окремих ліній у 2026-му після відновлення, однак офіційні заяви Baykar завжди наголошували на гнучкості термінів.
- Міф: там вироблятимуть лише «старі» TB2. Плани включають TB3 і можливість роботи з більш сучасними платформами. Крім того, фокус на українських двигунах робить продукцію відмінною від чисто турецької.
- Міф: після ударів проєкт закрили. Компанія публічно підтвердила продовження робіт. Це один із рідкісних випадків, коли іноземний інвестор не відступив після прямих атак на об’єкт.
- Помилка: очікувати миттєвого ефекту на фронті. Навіть при запуску потрібен час на налагодження процесів, сертифікацію і підготовку екіпажів. Реальний вплив буде накопичувальним.
Ці помилки виникають через брак офіційної інформації в умовах війни. Багато деталей навмисно не розголошуються з міркувань безпеки.
Питання, які найчастіше ставлять
Коли завод реально запрацює на повну?
Офіційна позиція Baykar — об’єкт буде готовий, а дата початку серійного випуску визначатиметься перебігом війни. Після ударів 2025 року відновлення тривало кілька місяців. Повноцінна робота в умовах активних бойових дій залишається викликом.
Чи можна буде експортувати дрони з українського заводу?
Теоретично так, але пріоритет — потреби Збройних Сил України. Будь-які експортні рішення залежатимуть від угод між Україною і Туреччиною та міжнародних обмежень.
Яка роль українських підприємств?
Критична. Двигуни, частина електроніки, композитні матеріали, логістика. Угода з «Івченко-Прогрес» — лише один із прикладів. Чим більше локалізації, тим стійкіше виробництво.
Чи безпечно працювати на такому об’єкті?
Компанія і українська сторона посилюють захист. Проте жоден оборонний об’єкт у зоні досяжності ворожих ракет не є абсолютно безпечним. Персонал проходить відповідну підготовку.
Чек-лист: що варто знати про проєкт
- Інвестиції — близько 100 млн доларів, площа понад 30 тис. м².
- Основні моделі — TB2 і TB3, можлива робота з важчими платформами.
- Зайнятість — 300–500 осіб, багато з яких проходять навчання в Туреччині.
- Ключова особливість — інтеграція українських двигунів і компонентів.
- Будівництво тривало попри удари 2025 року, відновлення підтверджене компанією.
- Повноцінний запуск серійного виробництва залежить від безпекової ситуації.
- Окремо вже працює сервісний центр для ремонту наявного парку.
Завод Байрактар в Україні — це довгострокова інвестиція в технологічну незалежність. Він не вирішить усі проблеми оборонної промисловості за один день, але створює фундамент, на якому можна будувати далі. Турецький досвід масового виробництва поєднується з українською інженерною школою і бойовим досвідом застосування. Саме ця комбінація робить проєкт унікальним не лише для двох країн, а й для всієї Європи, яка шукає шляхи посилення власних оборонних можливостей.
