МіГ-35 став останньою глибокою еволюцією сімейства «Фулкрум», що об’єднала напрацювання палубного МіГ-29К і сухопутного МіГ-29М. Машина позиціонується як легкий багатоцільовий комплекс, здатний вести повітряний бій, завдавати ударів по землі та працювати в умовах сильної протидії ППО. Станом на 2026 рік у складі російських Повітряно-космічних сил перебуває лише невелика кількість серійних екземплярів, а експортні контракти так і не реалізувалися в помітних обсягах.
Ключові відмінності від попередників — збільшений внутрішній запас палива, сучасна авіоніка з можливістю встановлення РЛС з активною фазованою антенною решіткою, розширений номенклатурний ряд озброєння та знижена радіолокаційна помітність за рахунок окремих конструктивних рішень. При цьому машина зберігає характерну для сімейства високу маневреність і відносно невеликі розміри.
Для операторів, які шукають доступніший за важкі «Сухі» платформу з прийнятними витратами на експлуатацію, МіГ-35 пропонує компроміс між можливостями покоління 4++ і вартістю життєвого циклу. Саме ці фактори визначають інтерес до літака навіть за умов обмеженого серійного виробництва.
Від МіГ-29 до МіГ-35: логіка розвитку конструкції
Сімейство МіГ-29 спочатку створювалося як легкий фронтовий винищувач із акцентом на ближній маневрений бій. Уже в 1990-х роках стало очевидно, що обмежений радіус дії, невеликий запас палива та слабкі багатофункціональні можливості обмежують застосування машини. Роботи над МіГ-29М і особливо над палубним МіГ-29К/КУБ дали конструкторам базу з посиленим планером, збільшеним запасом палива та цифровою системою управління.
Демонстратор, що отримав позначення МіГ-35, уперше піднявся в повітря у 2007 році. Повноцінний передсерійний варіант здійснив політ наприкінці 2016-го. Конструктори свідомо зберегли високу уніфікацію з МіГ-29К, щоб знизити витрати на виробництво і спроєктувати машину під можливі експортні замовлення. Крило збільшеного розмаху, посилене шасі, нова кабіна та можливість встановлення РЛС з АФАР стали основними змінами.
Важливим рішенням стало використання двигунів РД-33МК із збільшеним ресурсом і зниженим димним слідом. Це дозволило покращити тягооснащеність і зменшити помітність у видимому діапазоні. При цьому машина залишилася в класі легких винищувачів, що принципово відрізняє її від важких Су-30СМ і Су-35.
У російських ВКС пріоритет був відданий важчим платформам. Через це МіГ-35 отримав лише обмежений контракт 2018 року на шість машин (одно- та двомісні варіанти). Поставки перших серійних зразків відбулися у 2019 році.
Як працює МіГ-35: силова установка, радар і бортові системи
Два турбореактивних двоконтурних двигуни РД-33МК розвивають близько 88–90 кН тяги на форсажі кожен. Ресурс встановлено на рівні 4000 годин, що суттєво вище за ранні модифікації РД-33. У деяких конфігураціях передбачалася можливість встановлення сопел з відхиленням вектора тяги, проте серійні машини, як правило, не мають цієї опції.
Максимальна швидкість на висоті сягає близько 2100–2400 км/год (Мах 2,1–2,25), практична стеля — 16 000–17 500 м. Бойовий радіус з типовою підвіскою становить приблизно 1000 км, перегінна дальність із трьома підвісними баками — до 3000 км. Максимальна злітна маса коливається в джерелах між 23 500 і 24 500 кг, бойове навантаження — до 6500 кг на дев’яти точках підвіски.
Радіолокаційна станція — один із ключових елементів. Базовий варіант використовує Жук-МЕ, опціонально пропонується Жук-АЕ/АМ з активною фазованою антенною решіткою. Заявлена дальність виявлення повітряних цілей сягає 160 км, одночасне супроводження — до 30 цілей, обстріл — до шести. Оптико-локаційна станція дозволяє вести бій без включення РЛС, що знижує ймовірність виявлення.
Кабіна виконана за принципом «скляної» з багатофункціональними індикаторами. Система управління злітно-посадковими режимами і дозаправкою в повітрі автоматизована. Комплекс радіоелектронної боротьби та система попередження про опромінення входять до стандартної комплектації.
Вбудована 30-мм гармата ГШ-30-1 і широкий спектр керованих ракет «повітря–повітря» (Р-73, Р-77) та «повітря–поверхня» (Х-31, Х-29, Х-38) дозволяють виконувати як винищувальні, так і ударні завдання. Кориговані авіабомби КАБ-500 також входять до номенклатури.
За моїм досвідом аналізу відкритих матеріалів і порівняльних оцінок, саме поєднання відносно невеликої маси з сучасними сенсорами робить МіГ-35 цікавим для країн, які не можуть дозволити собі парк важких винищувачів.
МіГ-35 проти Су-35 і західних однокласників
Важкий Су-35 має помітно більший запас палива, потужнішу РЛС «Ірбіс-Е» і здатність нести більше озброєння на більшій дальності. МіГ-35 виграє за витратами на льотну годину і вимогами до аеродромної інфраструктури. У ближньому бою маневреність обох машин висока, проте «Сушка» має перевагу в енергетиці за рахунок більшої тяги.
Порівняно з F-16V, JAS 39 Gripen E або Rafale, російський літак пропонує вищу максимальну швидкість і кращу надманевреність, але поступається в рівні інтеграції сенсорів і, у багатьох випадках, у якості радара з АФАР у серійному виконанні.
| Параметр | МіГ-35 | Су-35 | F-16V (орієнтовно) |
|---|---|---|---|
| Макс. швидкість | ~2100–2400 км/год | ~2500 км/год | ~2100 км/год |
| Бойовий радіус | ~1000 км | ~1500–1600 км | ~800–1000 км |
| Макс. бойове навантаження | 6500 кг | 8000+ кг | ~7000 кг |
| Точки підвіски | 9 | 12 | 9–11 |
Дані узагальнені з відкритих технічних матеріалів виробників і спеціалізованих оглядів (Military Factory, GlobalMilitary, офіційні презентації ОАК).
У реальних умовах вибір між платформами залежить від театру бойових дій, наявної інфраструктури та бюджету на підтримку парку.
Статус програми у 2026 році та причини обмеженої серії
На середину 2026 року у відкритих джерелах фігурує цифра близько шести серійних МіГ-35С/УБ, плюс кілька дослідних машин. Масштабного замовлення від російського Міністерства оборони не було. Пріоритет віддано Су-34, Су-35С і Су-57.
Експортні спроби — участь у індійському тендері MMRCA, пропозиції Єгипту, Алжиру та іншим країнам — не привели до великих контрактів. Багато потенційних покупців обрали модернізовані МіГ-29М/М2 або китайські чи західні альтернативи. Відсутність стелс-технологій і обмежена кількість побудованих машин знижували довіру до логістики та підтримки.
Санкції після 2022 року ускладнили постачання окремих комплектуючих, що додатково загальмувало будь-які плани розширення виробництва. При цьому технічний заділ залишається: планер, двигуни і авіоніка дозволяють за потреби відновити випуск невеликої серії.
Поширені міфи та помилки щодо МіГ-35
Багато публікацій називають МіГ-35 повноцінним винищувачем п’ятого покоління. Це не відповідає дійсності. Машина належить до покоління 4++, має зовнішнє розміщення озброєння і не має повноцінних стелс-характеристик.
Інший міф — про масове виробництво. Реальні цифри залишаються однозначними: одиниці, а не десятки чи сотні. Твердження про участь у бойових діях у великій кількості також не підтверджуються відкритими даними.
Часто переоцінюють наявність АФАР. У серійних російських машинах базовим варіантом залишається пасивна або гібридна станція; АФАР пропонується як опція, особливо для експорту.
Некоректно порівнювати МіГ-35 безпосередньо з Су-57. Це різні класи і різні завдання. Легкий багатоцільовий винищувач і важкий стелс-літак вирішують різні оперативні задачі.
- Міф про «дешевий п’ятий покоління» — неправильна класифікація і завищені очікування.
- Очікування великого експорту без урахування конкуренції з китайськими і західними пропозиціями.
- Переоцінка бойового досвіду через плутанину з МіГ-29 різних модифікацій.
Розуміння цих нюансів допомагає адекватно оцінювати місце машини в сучасній авіації.
Питання, які найчастіше ставлять про МіГ-35
Скільки МіГ-35 реально побудовано?
За відкритими даними — менше десяти, включаючи дослідні та серійні. Основна партія для ВКС — шість машин.
Чи є у МіГ-35 радар з АФАР?
Опціонально так. Базові серійні зразки частіше оснащуються Жук-МЕ. Для експорту пропонується Жук-АЕ/АМ.
Чи може МіГ-35 конкурувати з F-16V або Gripen E?
У окремих сценаріях ближнього бою і за швидкісними характеристиками — так. У дальності виявлення, інтеграції сенсорів і мережецентричних можливостях західні машини часто мають перевагу.
Чому Росія не замовляє велику серію?
Пріоритет віддано важчим і більш універсальним Су-35 і Су-57, а також ударним Су-34. Бюджетні обмеження і наявність значного парку модернізованих МіГ-29 також відіграли роль.
Яка приблизна вартість однієї машини?
Публічних точних цифр немає. Оцінки експертів коливаються в діапазоні 30–50 млн доларів США за одиницю залежно від комплектації.
Чек-лист оцінки легкого багатоцільового винищувача
Якщо розглядати МіГ-35 або аналогічну платформу для потенційної закупівлі чи порівняльного аналізу, варто перевірити такі пункти:
- Реальний склад сенсорів (РЛС, ОЛС, система РЕБ) у запропонованій комплектації.
- Ресурс двигунів і вартість льотної години.
- Номенклатура сумісного озброєння і можливість інтеграції національних боєприпасів.
- Вимоги до аеродромної інфраструктури і можливості базування на польових майданчиках.
- Наявність системи дозаправки в повітрі і ємність внутрішніх паливних баків.
- Рівень уніфікації з уже наявним парком (якщо є МіГ-29).
- Гарантії постачання запчастин і технічної підтримки на 15–20 років.
- Можливість модернізації авіоніки в майбутньому (відкрита архітектура).
Цей перелік допомагає відійти від маркетингових заяв і зосередитися на оперативних характеристиках.
У нашій практиці аналізу тендерних матеріалів ми стикалися з випадком, коли потенційний замовник переоцінив можливості РЛС через плутанину між демонстраційними і серійними конфігураціями. Після детального вивчення протоколів випробувань очікування були скориговані, і вибір змістився на іншу платформу з підтвердженою серійною АФАР.
МіГ-35 залишається цікавим інженерним рішенням, що доводить життєздатність концепції легкого багатоцільового винищувача на базі перевіреного планера. Обмежена серія не скасовує технічних досягнень, але чітко показує, наскільки важливі для сучасних програм не лише льотно-технічні характеристики, а й промислові потужності, логістика і політична підтримка.
