Борис Гриньов — український колекціонер мистецтва, науковець, академік Національної академії наук, директор Інституту сцинтиляційних матеріалів і представник України в CERN. На сайті родинної колекції він зазначає: кожен фізик має своє хобі, але жоден не володіє зібранням сучасного мистецтва. Колекціонуванню Гриньов присвячує «рівно половину свого життя».
Сьогодні колекція родини Гриньових налічує близько чотирьох тисяч робіт. З них 20 відсотків — сучасне мистецтво. Саме через нього, вважає Борис, можна відстежувати тенденції та розуміти трансформації сьогодення. Раніше всі твори зберігалися в Харкові. Через повномасштабне вторгнення їх розпорошили містами України та світом.
Від фізики до мистецтва
За освітою Гриньов — фізик. На вибір професії вплинула родина: батько — інженер, мати — викладачка в Полтавському педагогічному університеті. Дідусь був ботаніком. У 1930-х він зібрав колекцію рослин на Полтавщині й зробив кілька відкриттів рідкісних видів, які тоді не зустрічалися в регіоні. До 1937 року дідусь викладав у Полтавському університеті, поки його не репресували. Він повернувся після реабілітації. Борис з дитинства спостерігав за його дослідницькою роботою.
Науковець закінчив фізичний факультет Харківського державного університету імені Максима Горького. Його дослідження увійшли до робіт, за які науковці з CERN і Японії отримали Нобелівські премії. «Я продовжую займатися науковою роботою. Чому фізика — певно, мода була. Ми жили в часи Холодної війни, тому фізика на той час була популярною серед науковців», — каже Гриньов. Нині, на його думку, фізика втрачає популярність. Актуальнішими стали штучний інтелект та електроніка, завдяки яким Україна перемагає росіян.
Основне наукове прагнення Гриньова — вирощування сцинтиляторів. Це кристали, що перетворюють енергію іонізаційного випромінювання на видимі спалахи світла. Як представник України в CERN він працює над детекторами нового покоління для майбутнього колайдера, який запрацює у 2070-х. «Це робиться наступний крок. Тому що фізик увесь час у пошуку. Як художники, весь час у пошуку, так і фізики», — пояснює він. Наука допомагає йому в колекціонуванні, бо колекція — це цілісна система.
Борис разом із дружиною Тетяною почав збирати мистецтво з середини 1990-х. Спочатку — роботи першої половини XX століття: соцреалізм, конструктивізм, бойчукізм, неофіційне українське мистецтво. Перша робота в колекції була антикварною. Її завезли з Австрії під час війни. Купівля дала відчуття можливості. «Коли ти ходиш по музеях і бачиш такі роботи, а потім тобі пропонують купити, і ти вже маєш гроші. Вона коштує відповідно до твоїх можливостей. Це зносить дах», — пригадує колекціонер.
Після кількох шахрайських схем Гриньов перестав купувати антикваріат у родинах митців і в лавках. Відтоді він співпрацює лише із сучасними художниками. «Я можу спілкуватися, розуміти цих людей, бачити в порівнянні ці роботи, бачити тенденції і не боятися того, що тебе будуть обманювати», — каже він. Колекціонер не відкидає звинувачень у торгуванні. «Нещодавно я слухав сюжет про Третьякова і дізнався, що він теж до смерті торгувався з художниками і ніколи не платив грошей, які просив митець. Так і я. У мене завжди в голові складена ціна. Я розумію, що багато художників переоцінені».
Після початку повномасштабного вторгнення збирання триває. Серед чотирьох тисяч робіт — твори українських авангардистів, модерністів, бойчукістів, шістдесятників. Найцінніші зібрання — нова українська хвиля, сучасне мистецтво, Харківська школа фотографії, Київська фотографія, нонконформісти. У колекції є роботи Давида Чичкана, Олександра Ройтбурда, Василя Цаголова, Жанни Кадирової, Влади Ралко, Тіберія Сільваші, Анни Звягінцевої, Олександра Сухоліта, Олександра Солонського, Юрія Рупіна, Олександра Краснощока. Гриньов має найбільшу колекцію спадщини херсонського художника Стаса Волязловського. Після смерті митця у 2018 році його мати передала архів із 360 одиниць у приватну колекцію Grynyov Art Foundation.
Порятунок під обстрілами та погляд у майбутнє
До повномасштабного вторгнення колекція зберігалася в Харкові. Наприкінці зими 2022 року через обстріл пошкодили сховище. Прорвало труби. «У люті морози до -19 градусів у нас були пошкоджені вікна і з батареями були проблеми. У нашій майстерні, де були роботи, у батареї з’явилася дірка, і вода била в стелю та розбризкувала гарячу воду навкруги. Поки ми намагалися дістатися місця, митці, які жили в тому будинку, спустилися рятувати наші роботи», — розповідає Борис.
Кураторка колекції Марина Конєва щодня під обстрілами пішки діставалася майстерні, щоб пакувати твори. На запакування не вистачало навіть скотчу. Використовували радянські килими. Волонтери вивезли близько двох тисяч робіт спочатку до Полтави, потім до інших міст і країн. Один із волонтерів загинув від російського удару. Зараз близько 900 робіт перебувають за кордоном, решта — в містах України. Небезпека залишається. Після удару по Харківському художньому музею 14 червня постраждала колекція Іллі Лучковського.
Попри загрози Гриньов продовжує виставкову діяльність. З 2023 року кожні пів року нова експозиція з’являється в Полтавському художньому музеї імені Миколи Ярошенка. Досвід евакуації ліг в основу виставки «Ковчег», яку відкрили в Харкові 1 квітня. Важливою складовою став артпростір «ЄрміловЦентр». До експозиції увійшли твори Романа Жука, Ніни Мурашкіно, Віктора Ігуменцева, Стаса Волязловського, Сергія Солонського, Олександра Судакова, Іллі Чичкана та інших.
Через колекцію Гриньов хоче зберегти українську спадщину. Усі роботи відскановані й розміщені на сайті. Кожен може ознайомитися з ними. На питання про приватну галерею чи музей колекціонер відповідає заперечно: у нього вже є «онлайн-музей». Він співпрацює з українськими музеями, дарує їм роботи, підтримує проєкти України на Венеційській бієнале.
Водночас Гриньов не погоджується з потребою державного музею сучасного мистецтва. «Необов’язково держава повинна створювати умови. У нас достатньо центрів сучасного мистецтва: Jam Factory, ZAG у Львові, Корсаків у Луцьку», — говорить він. На його думку, пріоритет зараз — закупівля дронів і побудова технологічних ліній з ракетами. «Державна установа працюватиме як звичайний музей. Наскільки це зашорені структури. Музей сучасного мистецтва повинен бути приватним. Тому що він повинен швидко реагувати. Ось створили фактично музей сучасного мистецтва — Мистецький Арсенал — державний. Він проводить дві-три виставки на рік. У той час Корсаків проводить десятки за рік».
Ще до повномасштабного вторгнення створили Український клуб колекціонерів сучасного мистецтва. Його заснували у 2018 році Юрій Когутяк, Зенко Афтаназів і Михайло Царьов. Клуб виник при центрі сучасного мистецтва М17 у Києві. Мета — подарувати Центру Помпіду українські роботи. Вдалося передати 130 творів Харківської школи фотографії 1970–2010-х років. Гриньова звинувачували, що він «пограбував українське мистецтво і віддав роботи за кордон». Він так не вважає: важливо дарувати твори, щоб вони були представлені світові. Подаровані роботи — фотографії, тиражні, які є й в Україні.
«Україна зараз — це світова держава, яка стоїть на кордоні зі злом. І ми повинні показувати, що ми маємо власне обличчя. Що у нас є не тільки вояки, які сильніші за всіх у світі зараз, у нас є й митці, найсильніші у світі. У нас є свій хор Верьовки, хор Гомін, своє мистецтво, свої письменники, які повинні отримувати нагороди, у нас є свій Жадан, у нас є свої рок-виконавці», — підсумовує Гриньов.
