Максим Шварцман умів дивитися на світ інакше. Він знімав відео, фотографував, малював, писав прозу, грав на гітарі та цікавився історією — усе опанував самотужки, спираючись на природне чуття краси й форми.
Максим був чуйним батьком, люблячим чоловіком, вірним другом і побратимом. Він мріяв знімати кіно, написати книгу про збирача історій та купити в селі будинок із верандою, де вечорами можна було б сидіти за столом всією родиною. Жодна з цих мрій не здійснилася за його життя.
15 липня 2023 року Максим Шварцман загинув під Бахмутом. Йому було 35 років.
З Каланчака в Чернівці
Максим народився 17 жовтня 1987 року в селищі Каланчак на Херсонщині. Після розлучення батьків він залишився з мамою й вітчимом, а батько повернувся до Одеси. Щоліта хлопчик їздив до тата, гуляв старовинними вуличками та купався в морі.
Після школи Шварцман вступив до Одеського національного університету — спочатку на географічний факультет, а потім на історичний. На четвертому курсі мама захворіла на рак і померла. Її смерть надломила Максима: він не склав останнього іспиту й не отримав диплома. Працював кур’єром та кухарем.
«Він був розумніший за багатьох людей із вищою освітою, — каже дружина Марина. — Людина виняткової гідності. Я таких більше не знаю».
До Чернівців Шварцман потрапив 2009 року. Тут знайшов себе в журналістиці, зустрів кохання всього життя та виховував дітей. Любов до українського Півдня він проніс крізь усе життя: возив дружині полин зі степів та морську воду в пляшці.
Оператор, який бачив сенси
На телебачення Максим прийшов без спеціальної освіти. Сам навчився знімати, освоїв художню відеозйомку. Працював у ТРК «Буковина», «Чернівецький Промінь», агентстві АСС. Умів так виставити освітлення, що навіть звичайна кімната перетворювалася на кадр із фільму.
Керівниця агентства АСС Оксана Данилюк зазначила, що Максим був доброзичливим, відкритим, але скромним і небагатослівним. «Він міг показати свої фотографії друзям під час корпоративної зустрічі, однак організовувати виставки чи публікувати роботи в інтернеті — це було зовсім не в його характері. У нього навіть сторінки у Facebook не було», — додала колега.
Також Максим малював, грав на гітарі, розпочав роботу над фантастичною повістю. На фронті написав оповідання «Не про війну» й надіслав дружині.
Максим і Марина познайомилися 2010 року на телебаченні. Одного спекотного липневого дня він надіслав їй смс: «Несила більше терпіти. Я кохаю тебе, і можеш тепер ненавидіти мене все життя». Через кілька місяців вони почали зустрічатися, розписалися без пишних урочистостей, а за двадцять днів повінчалися. За десять років подружнього життя виростили двійко дітей — Софію й Адама.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Максим одразу пішов добровольцем. Служив у 107-й окремій бригаді ТРО, 92-му батальйоні. Воював на Харківському напрямку, потім під Бахмутом. Побратими згадували його як людину з потужним внутрішнім стрижнем, ерудовану й небагатослівну, але мудру не по роках.
15 липня 2023 року Максим загинув під час виконання завдання. Поховали його 29 липня на Алеї слави Центрального кладовища Чернівців. Марина не взяла дітей на похорон, бо чоловік за життя просив цього не робити.
Після втрати Марина зберігає спогади про чоловіка та знаходить радість у маленьких речах. У листопаді 2025 року в Чернівцях презентували короткометражний фільм «Будучність України» за сценарієм Максима Шварцмана. Нещодавно вийшла друком збірка його творів «Не про війну».
