Людські немовлята значно слабші та менш самостійні, ніж дитинчата великих людиноподібних мавп. Ймовірно, так само було і понад мільйон років тому. Саме тому обов’язок доглядати за немовлятами та підтримувати матерів із новонародженими став невід’ємною частиною життя наших предків.
Про це свідчить дослідження, опубліковане в журналі Proceedings of the Royal Society B Biological Sciences.
Акушерська дилема та нові методи
Одну з гіпотез, яка пояснює слабкість людських малюків, називають «акушерською дилемою». При народженні діти мають слабкі м’язи шиї та незрілий мозок, який розвивається пізніше. Це своєрідний компроміс. Він дозволяє жінкам, у яких через прямоходіння таз вузький, народити дитину з великим мозком.
Досі було важко визначити, коли саме в ході еволюції з’явилася ця особливість. Вчені вирішили питання у новому дослідженні.
«Наш метод шукає зміни, які відбулися у верхній частині черепа невдовзі після народження дитини і збереглися у неї вже у дорослому віці. Зараз це називають деформаційною плагіоцефалією (синдром плоскої голови). Форма черепа змінюється через те, що дитина тривалий час лежить в одному положенні, а м’язи її шиї ще недостатньо розвинені, щоб контролювати розташування голови», — пояснює Юсуке Кайфу, співавтор дослідження і антрополог музею Токійського університету.
У 2007 році він звернув увагу на деформований череп скелета Homo floresiensis. Це архаїчний вид людини, відомий як «гобіт», який жив понад 50 тисяч років тому. Лікар пояснив, що деформаційна плагіоцефалія не викликається хворобою і не з’являється після смерті.
Тоді Кайфу висунув теорію. Сплощена форма черепа може свідчити про м’який, недорозвинений череп і потенційну нерухомість голови. Це може бути ознакою безпорадності в дитинстві.
Результати порівняння черепів
Кайфу перевіряв теорію разом із дослідниками з Японії та Індонезії. Вони дослідили черепи сучасних немовлят (123 комп’ютерні томографії), людей віком від 200 до 1000 років (385), людиноподібних мавп (996), Homo erectus (5) і Homo floresiensis (1).
Вчені встановили: дитинчата людиноподібних мавп народжуються більш фізично розвиненими і мають вужчий діапазон деформацій черепа. Натомість зразки людини — і сучасні, і скам’янілі — мали ширший діапазон деформацій і форм голови.
«Якщо дитинчата Homo erectus (жили від 1 мільйона до 110 тисяч років тому) були фізично такими ж безпорадними, то це щось нам говорить про їхню поведінку: їм довелося б піклуватися про дитину так само старанно, як і нам», — каже Юсуке Кайфу.
Вчені також виявили, що мозок Homo floresiensis був дуже малим, як у шимпанзе. Проте процес формування його голови не був таким, як у великих мавп.
«Стадія новонародженого Homo floresiensis проходила такий самий складний процес, як і в наших предків. Необхідність доглядати за дітьми та підтримувати матерів із немовлятами може бути не лише своєрідною платою за наш великий мозок. Ймовірно, він є невід’ємною частиною історії людства — щонайменше від часів спільного предка Homo erectus і Homo floresiensis, який жив понад мільйон років тому», — каже Юсуке Кайфу.
