«Голоси в голові вказували, що робити, супроводжували мене два-три дні. Я боявся, що так буде завжди».
«Мені здавалося, що я не підходжу оточуючим і цьому світу. Що вони самі по собі, а я якось збоку».
«Я не міг спати по три-чотири доби. Став замкнутим, взагалі не хотів спілкуватися, був роздратованим».
Саме так згадують періоди загострення люди з діагнозом шизофренія. Кожен із них має кілька років стабільного життя без зривів, госпіталізацій і змін терапії. Шлях до цього виявився складним.
Шизофренія — психічна хвороба, яка впливає на мислення, поведінку, відчуття і сприйняття реальності. Її зумовлює дисбаланс нейромедіаторів головного мозку: в одних ділянках їх бракує, в інших — забагато. Це порушення єдності психічних процесів, а не роздвоєння особистості.
Симптоми бувають різними. Позитивні — галюцинації, сплутане мовлення, непрогнозовані вчинки. Негативні — втрата емпатії, здатності отримувати задоволення, уникнення спілкування. Когнітивні — погіршення пам’яті та аналітичних навичок.
Хвороба найчастіше проявляється у віці 18–30 років. Люди з таким діагнозом потребують постійного прийому антипсихотиків, соціальної підтримки і, за потреби, роботи з психотерапевтом. Це дозволяє вести звичайне життя.
Про свій досвід розповіли Андрій Клименко, Денис (не захотів називати прізвище) та Іван Зінченко. Зараз вони працюють у інклюзивній платформі Good Bread from Good People — у кулінарному цеху або художній майстерні.
Андрій Клименко: від галюцинацій до двох тисяч картин
Андрій малював з дитинства, закінчив художню школу імені Тараса Шевченка і вступив до видавничо-поліграфічного інституту КПІ. На другому курсі почав заробляти, створюючи текстури для комп’ютерних ігор.
У 2004 році, коли йому було 26, під час Помаранчевої революції з’явилися перші симптоми. «Я мав стрес через роботу, весь час дивився новини, мало спав, і мені почало здаватися, що я бачу якісь символи. Наприклад, що наш герб — це перші букви імен Віктора Ющенка, Леоніда Кучми і Віктора Януковича. Мені здавалося тоді, що я особливий. Я настільки вірив у себе і ці символи, що хотів усім про них розповісти», — згадує художник, відомий як Бромден.
Його вперше госпіталізували на три тижні. «Пам’ятаю, мені призначили якісь пігулки, але я навіть не приймав їх. Виписався і забув про цей досвід».
Вісім років життя здавалося звичним. У 2012-му почалася творча криза і тривалий стрес. «Я перестав малювати, бо виходили лише чудовиська. Втратив роботу. В той час я просто лежав і дивився новини — одні й ті самі новини».
Наприкінці 2015 року стан різко погіршився. Найбільше лякали голоси. «Голоси супроводжували мене два-три дні, і це було дуже страшно. Я боявся, що так буде завжди. У мене тоді був дуже важкий стан, соромно навіть сказати, що я робив».
На початку 2016-го Андрія госпіталізували на два місяці. Діагноз — параноїдальна шизофренія, оформлена інвалідність. Після виписки він працював ламінувальником і кур’єром. Зайнятість зменшила стрес.
У 2018 році в лікарні він знову взяв до рук пензель. Психолог підтримав: малюнки — це внутрішній світ, який треба виражати. Так з’явилася серія Mental Hospital. За чотири роки художник створив понад дві тисячі робіт.
Його картини потрапили на виставку в Національному музеї медицини. Там їх побачив засновник Good Bread from Good People Владислав Малащенко і запросив Андрія до мистецького простору пекарні. «Я був там першим митцем. Як на мене, найважливіше людину з шизофренією повернути у суспільство. Мені пощастило, що я потрапив до Good Bread».
Відтоді загострень не було. «Зараз життя не видається таким веселковим, яким воно було до хвороби. Проте іноді бувають просвітлення, які стають моментами щастя».
Денис та Іван: шлях до стабільності через роботу і підтримку
Денис ще в школі відчував, що світ чи він сам «не такі». В університеті на початку 2000-х тиск від однокурсників спровокував перше загострення. «Мене почало переслідувати відчуття, наче я непотрібний суспільству. Мене все дратувало, і я нікого не хотів бачити».
Його госпіталізували, довелося брати академічну відпустку. Пізніше діагноз підтвердили. «Коли я почув діагноз, то вчергове відчув себе непотрібним, зайвим. Добре, що мав велику підтримку від батьків».
Роки минали між роботою, загостреннями і пошуком ефективного лікування. У 2019-му в кафе при Київській психіатричній лікарні Денис дізнався про Good Bread. Спочатку працював адміністратором і кур’єром, згодом залишився адміністратором. Того ж року почав стосунки з дівчиною, з якою разом уже сім років, і написав книгу «Щури», яку проілюстрував Бромден.
«Тут значно легше адаптуватися і працювати. В моєму житті почалася зовсім інша історія». Останні сім років без загострень. Дні стали спланованими і наповненими.
Іван Зінченко навчався на авіаційного інженера. У 2004–2005 роках під час написання диплому різко змінювався настрій. «Я став замкнутим, взагалі не хотів спілкуватися, був роздратованим. Не міг спати по 3–4 доби». Були розлад харчової поведінки, манія переслідування, галюцинації. Перед захистом стався зрив, його забрала швидка.
Спочатку діагностували нервовий зрив, потім біполярний розлад, зрештою — шизофренію. «Для мене було шоком і несприйняттям почути такий діагноз». Батьки пережили ще більшу паніку. Головним завданням стало залишатися безпечним для себе і оточуючих.
Іван закінчив університет, здобув другу освіту юриста, працював системним адміністратором. Було кілька екстрених госпіталізацій. Деякі ліки давали важкі побічні ефекти. З 2015 року терапія стабілізувалася, загострень немає. «У мене досі є страх, що знову можуть бути госпіталізації».
У 2018-му через реабілітаційний центр він потрапив до Good Bread. Працював кур’єром, адміністратором, пакувальником, завгоспом. Зараз відповідає за закупівлі. «Я тут не стороння людина. Тут завжди присутнє відчуття безпеки. Я сприймаю цю роботу як останній шанс».
Усі троє підкреслюють: постійне лікування, зайнятість улюбленою справою і включення в спільноту дозволяють жити повноцінно попри діагноз.
