Костянтин Гузенко загинув 1 листопада 2025 року на Дніпропетровщині під час ракетного обстрілу. Йому було 28 років. Пресофіцер 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського планував перейти на бойову посаду, але не встиг. 15 листопада 2025 року Президента України посмертно нагородив його орденом «За заслуги» III ступеня. Прощання відбулося 7 листопада у Києві — спершу в Михайлівському соборі, потім на Майдані Незалежності.
Від першої «мильниці» до фотожурналістики
Костянтин народився 27 січня 1997 року в Києві. Ще дитиною взяв до рук «мильницю» і відтоді не розлучався з камерою. Перші кадри, зроблені під час поїздки в Татри, визначили його шлях. Він працював фотографом та продюсером подкастів у виданні The Village Україна, а з 2020 року як волонтер долучився до Ukraïner.
Після школи вступив на факультет електроніки КПІ імені Ігоря Сікорського. Паралельно займався фотожурналістикою, працював інженером та оператором на телебаченні й в онлайн-медіа. Любив подорожі, гори, велоподорожі та фіксував життя України через об’єктив. З 2022 року документував роботу волонтерів, деокуповані території та проєкти «Архів війни» й «Фермерство під час війни».
Степи, війна і кадри, що залишились
У 2024 році Костянтин приєднався до війська як пресофіцер. Служив на Миколаївщині, Херсонщині та Покровському напрямку. Координував комунікацію бригади, супроводжував журналістів і сам знімав степи, пейзажі та птахів, щоб «голова розвантажилась».
«Найбільше хочу, щоб ми вижили. Вижили як українці», — казав він. У січні 2026 року в книгарні «Сенс» на Хрещатику відкрилася виставка його робіт «Перехідний стан», а в лютому її показали в Українському ПЕН. Це серія знімків, створених за час повномасштабного вторгнення.
