Режисер Давид Петросян, який працював у державних театрах Франка, Подолу та інших, а також у незалежному «ДАХу», розкриває механізми роботи державної театральної машини. У новому інтерв’ю він зазначає, що реформи останніх років майже не вплинули на репертуарну політику та штатний розпис.
Виробнича система державних театрів
Петросян описує державний театр як консервативну структуру, де акторам замовляють текст і вимагають «вивчити текст — вивчити мізансцени — ілюструвати емоції». Перша його вистава у Франка стала «кошмарним сном» через надмірний консерватизм. «Багато театрів навчилися робити вигляд, що зміни є», — каже режисер. Він підкреслює: без зміни репертуарної політики та штатного розпису жодні гранти чи членство в європейських конвенціях не допоможуть.
Театри виконують план Мінкульту — класика, шкільна програма — і не ризикують. «Квитки продаються, вистави ставляться, трупа зайнята, а якої якості ці вистави, не так важливо», — констатує Петросян. Контрактна система, за його словами, працює лише на папері: актори роками «сидять» на посадах без реальних змін.
Водночас навесні Петросян запросив незалежну виставу «Приватна антропологія» на нову сцену Франка, але дирекція відкликала запрошення без пояснень. Авторки назвали це цензурою, що знову підняло питання про доступ до головних сцен.
Петросян бачить вихід у мультидисциплінарності: запрошувати молодих режисерів для експериментів поряд із касовими класичними виставами. «Дотації треба направити на розвиток не драматичного театру, а мультидисциплінарного», — наголошує він. Він також пропонує розділити посади директора та художнього керівника, як у Литві чи Польщі.
