М’які іграшки онуків, які родина зберігала роками, раптом опинилися викинутими з вікна. «Вони на мене дивляться», — пояснила свій вчинок Віра Петрівна. Тієї ночі вона не спала, сидячи біля вхідних дверей і охороняючи квартиру від невидимих гостей. До того вона виганяла котів, яких не існувало, а ще раніше просила сусідів забрати її дорослих дітей.
Перші дзвіночки та загострення
Для старшої доньки Ірини Ліпінської це стало страшною кульмінацією. «Тепер я розумію, що перші дзвіночки хвороби були давно. Якось мама зателефонувала і сказала: “Іро, я заблукала, просто повернула не на ту вулицю”. А це була дорога, якою вона ходила десятиліттями. Тоді все списали на втому», — згадує Ірина. Пізніше на свято Віра Петрівна помастила олів’є олією замість майонезу і відповіла: «А так теж можна».
Після смерті чоловіка симптоми різко загострилися. Віра Петрівна почала забувати, як користуватися телефоном і замикати двері. Вона влаштовувала пожежі й потопи в квартирі, а вночі могла відчинити балкон, щоб «сходити в туалет». Найважчим випробуванням стала не лише хвороба, а й зіткнення з державною системою, яка відмовляється допомагати.
Боротьба з байдужістю та пошук підтримки
Ірина звернулася до лікаря, але почула: «А що ви хочете? Подивіться в мамин паспорт, скільки їй років». Деменція — не природна частина старіння, а міф, наголошують експерти. Дослідження 2022 року показало, що приблизно 41% ризику розвитку деменції можна запобігти через контроль тиску, здорову вагу та фізичну активність. Хвороба може початися навіть у 30–50 років, і раннє втручання сповільнює її перебіг.
У розпачі Ірина зайшла до психолога. Та порадила змінити лікаря. Новий спеціаліст підібрав медикаменти і стабілізував стан, хоча хвороба прогресує. «Найважливіше — прийняти ситуацію», — каже донька. Тепер, коли мама просить погодувати неіснуючого котика, Ірина просто «годує котика» і залучає її до простих справ, наприклад чистити картоплю.
Соціальні служби двічі відмовляли в статусі доглядальника та виплатах. Комісія ставила формальні запитання: «Чи ходить сама в туалет?» — «Так» (але не знає де і йде на балкон). Висновок: «Не набираєте балів, догляду не потребує». Навіть після міжнародного сертифіката місцевий департамент у Черкасах відмовив через відсутність коштів у бюджеті. Системі простіше запропонувати інтернат за 30–50 тисяч гривень на місяць, ніж виплатити 12 тисяч за домашній догляд. Довелося оформляти інвалідність першої групи заради мінімальної виплати 3000 гривень.
Сьогодні стан Віри Петрівни стабілізувався завдяки зміні лікаря, правильним лікам та підтримці благодійних фондів. Ірина сама проводить тренінги для інших доглядальників. «Люди завжди питають “Як мама?”. Ніхто, крім найрідніших, не питає: “А як ти?”», — каже вона. Саме це Ірина хотіла б змінити.
